Історія святкування Нового року

Історія святкування Нового рокуУ Римі традиція святкування Нового року 1 січня має дуже давню історію і пов’язана з ім’ям першого імператора Гая Юлія Цезаря.

Республіканським календарем доцезаревих часів служив дуже примітивний древній календар децимврів, який на перше століття до Р. Х. випередив час більш ніж на два місяці.

Цезар усунув ці недоліки і з допомогою александрійського математика Созигена запровадив в офіційне використання новий календар (Юліанський) в 46 році до Різдва Христового, дивовижно точний і простий. Цей календар досі використовується в православній Церкві під час астрономічних розрахунків та історичних дослідженнях.

Тоді ж було скасовано і встановлений древнім італійським сільськогосподарським календарем початок нового року 1 березня.

Замість нього за календарну епоху прийняли 1 січня, час вступу на посаду перших посадових осіб Римської держави — двох консулів, республіканських царів Риму. Консули мали максимально можливу в умовах римської республіки особисту владу. Консулами республіки могли бути виключно патриції, аристократи Риму, які дуже сильно трималися за цей привілей, тому після перебування на консульській посаді, яку одна людина могла займати тільки раз в житті, вони автоматично ставали довічними членами Римського Сенату.

Зі збільшенням могутності Риму зростало і багатство його еліти. Щорічний вступ на посаду консулів та інших вищих виборних посадовців Риму супроводжувався особливими іграми та врученнями подарунків від обраних на посади.

Усі громадяни Риму звикли отримувати подарунки 1 січня від консулів, які не шкодували для цього грошей. Сам Цезар трохи не розорився, оплативши небувалі доти свята для римських бідняків 1 січня.

Для римлян влаштовували своєрідні лотереї: кожен витягував фант — мішок борошна, раба, а хтось будинок або корабель. Таким чином, Гай Юлій Цезар поєднав початок року зі святами вступу на посаду вищих державних осіб.

У християнських країнах в різні історичні періоди початок Нового року відзначався 1 березня, 25 березня, 1 вересня, 23 вересня, 25 грудня. У Франції до 755 р. початком року вважали 25 грудня, потім 1 березня, у XII столітті його святкували в день Пасхи, і тільки в 1564 роки за указом короля Карла IX Новий рік почали відлічувати з 1 січня. У Німеччині це сталося в XVI столітті, а в Англії — у XVIII.

Корпоративус: Як відсвяткувати Новий рік на роботі

Початок Нового року на Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Найімовірніше Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву «Нове Літо». Із прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового Року було встановлено на 1 березня, що за переданням відповідало даті творення світу.

У Росії  у 1492 році великий князь Іоанн III затвердив постанову Московського собору вважати за початок як церковного, так і цивільного року 1 вересня. Цього дня було велено платити данину, мита та різні оброки.

Для того, щоб зробити цей день урочистим, сам цар напередодні являвся в Кремль, де кожен, простолюдин або знатний боярин, міг підійти до нього, щоб знайти безпосередньо у нього правди і милості. Останній раз у вересні Новий рік на Русі був відсвяткований в 1698 році. Пригощаючи кожного яблуком, цар називав кожного братом і вітав із Новим роком, із новим щастям.

Напередодні 1700 року Петро І видав указ святкувати Новий рік за європейським звичаєм — 1 січня. Петро велів усім москвичам прикрасити свої будинки і великі їздові вулиці сосновими, ялиновими, ялівцевими гілками. Усі повинні були привітати рідних і знайомих зі святом. О 12 годині ночі Петро І вийшов на Червону площу з факелом в руках і запустив у небо першу ракету.

Столицею тоді була Москва, Петербург ще не був побудований, тому всі святкування відбувалися на Червоній площі.

Проте з нового 1704 роки урочистості були перенесені в північну столицю. Головним на новорічному святі в ті часи було зовсім не застілля, а масові гуляння. Петро не просто сам брав участь в народних гуляннях, а ще й зобов’язував до цього вельмож. А тих, хто не являвся під приводом хвороби, оглядали медики. І якщо причина виявлялася непереконливою, тому, хто завинив, належало випити величезну штрафну чару горілки.

Зимовий Новий рік в Росії приживався важко і не швидко. Проте Петро був наполегливий і безжально карав тих, хто намагався за старою традицією святкувати Новий рік 1 вересня. Він також суворо стежив, щоб до 1 січня будинки вельмож і простолюдинів прикрашалися ялиновими, ялівцевими або сосновими гілками.

Гілки прикрашали фруктами, горіхами, овочами і навіть яйцями. Продукти були не просто прикрасою, а й символами: яблука — символом родючості, горіхи — незбагненності божественного промислу, яйця — символом життя, що розвивається, гармонії і повного благополуччя.

В Україні, територія якої довгий час була поділена між різними державами, Новий рік святкувався за тими традиціями, які панували в цих державах.

На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Річі Посполитої, з 1362 року початок Нового Року було встановлено на 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового».

У 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар, а Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем.

Оскільки традиційне народне святкування Нового року в Україні мало під собою глибоке релігійне та звичаєве підґрунтя, то люди не могли відмовитися від старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещам, тепер не 1, а 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в покоління. Так з’явився в Україні Старий Новий рік.