Запровонуйте колегам зіграти на корпоративі у веселу гру. Завдяки цьому ваш відпочинок на природі стане незабутнім.
1. Гра Ріпка
Ріпкою називається дерев’яний круг правильної форми, відпиляний від середньої по товщині колоди або поліна; зручні розміри ріпки: діаметр — 15 см, товщина — 2—2,5 см.
Грають у ріпку на гладких, не порізаних коліями шляхах, на широких і прямих стежках, на низькотравних луговинах.
Тут дається опис двох видів гри: з однією ріпкою і двома ріпками.
1.1. Гра з однією ріпкою.
Відміряйте смугу грального поля завдовжки до 100 кроків. На його її краях поставте по одній вішці, позначаючи ними міста команд, що змагаються, у складі яких може бути від трьох до п’яти гравців. Кожен підбирає собі палицю середніх розмірів. Обидві команди збираються посередині ігрового поля і кидають жереб, кому починати.
Місце, з якого здійснюється кидок у бік міста іншої команди, умовно називається лінією метання. Перший кидок роблять із середини грального поля; надалі лінія метання визначається в процесі гри.
Команда, що отримала право почати гру, стає позаду гравця, який кидає ріпку. Інша команда відходить назад, до свого міста, на 20—25 кроків. Це місце умовно називається лінією захисту. Надалі відстань між лінією метання і лінією захисту залишається постійною.
Ріпку кидають так, щоб вона котилася, як колесо, з якомога більшою швидкістю (рис. 1). Завдання іншої команди — зупинити ріпку палицею, не пускаючи її в зихищаєме місто. Гравець, який зупинив ріпку, з місця, де вона впала (тобто з нової лінії метання), робить кидок у відповідь у бік «супротивників», які розташовуються на новій лінії захисту.
Так по черзі ріпку ганяють в обидва боки, поки одній із команд не вдасться загнати її за вішку в місто «супротивників».
Кидок зараховується і у тому випадку, якщо ріпка, кинута невдало, не докотилася до лінії захисту; кидок у відповідь здійснюється з місця, де вона впала.
1.2. Гра з двома ріпками.
Гра у дві ріпки складніша і вимагає від гравця уміння не лише правильно, сильно і точно кинути ріпку, а і правильно її зупинити. Для гри виготовляють дві ріпки, одна їх сторона зафарбовується в чорний або в який-небудь інший колір. Грають четверо — двоє на двоє. Розміри грального поля збільшують до 130—150 кроків, відмічаючи міста вішками.
У команді, яка робить кидок, по черзі гравці виконують обов’язки метальника і контролера.
Починаючи гру, метальник однієї з команд стає на середині грального поля, а контролер, відлічивши 20 кроків у бік «супротивників», визначає лінію захисту іншої команди. Її гравці розташовуються, де їм зручніше. Щоб не заважати кидку свого напарника, контролер відходить трохи убік, залишаючись на лінії захисту (рис. 2).
Метальник кидає обидві ріпки одну за іншою. Кинуту ріпку треба не просто зупинити, а й правильно покласти фарбованим боком догори. Визначити цей бік у ріпки, яка котиться, нелегко, тому гравець, щоб не помилитися, деяку відстань пробігає поряд з ріпкою, прикладаючи потім палицю до зафарбованої її площини.
Ріпка, яка лягла ближче до лінії метання, називається ближньою, а друга — дальньою.
Контролер спостерігає за діями гравців іншої команди, не допускаючи порушення таких правил гри :
- Покладена на бік ріпка не може бути знову перевернута.
- Залежно від місця, де зупинені обидві ріпки, визначаються лінія метання і лінія захисту при кидку у відповідь.
При цьому можуть виникнути такі ситуації:
- обидві ріпки зупинені і правильно покладені; в цьому випадку кидки у відповідь здійснюються з місця, де лягла ближня ріпка;
- одна з ріпок неправильно покладена; тоді кидки у відповідь здійснюються з місця, де лягла дальня ріпка, хоч би сама вона була покладена правильно;
- обидві ріпки неправильно покладені; в цьому випадку команда, що стояла в захисті, втрачає право на чергові кидки, надаючи своїм «супротивникам» повторно метнути ріпки, але вже з нової лінії метання, перенесеної на 20 кроків вперед; коли метальник відміряє цю відстань, контролер на стільки ж кроків пересуне і лінію захисту;
- одна або обидві ріпки не зупинені; залежно від того, як лягли ріпки, діють відповідно до трьох вказаних положень.
- Невдало кинута ріпка, що не докотилася до лінії захисту, в грі не зараховується.
Команди роблять кидки по черзі, виконуючи їх в тому самому порядку, як і на початку гри: метальник з двома ріпками стає на новій лінії метання, а контролер тієї самої команди відлічує 20 кроків у бік міста «супротивників», встановлюючи нову лінію захисту.
Гра закінчується перемогою команди, яка раніше за іншу просунулася вперед, у місто «супротивника».
2. Гра Ведмедя гоняти
Зазвичай грають учотирьох. Кожному дають товсту гладку палицю завдовжки 70—80 см Якщо є біти гравців в городки, можна скористатися ними. Від бруска з квадратним зрізом (приблизно 8х8 см) відпилюють чурбак заввишки 20—25 см, що називається в грі «ведмедем». Його неважко витесати з кругляка.
На гранях чурбака ставлять зарубки: одну — на одному боці, дві — на іншому, три — на третьому. Четверту грань чурбака залишають пустою.
Зарубки, щоб вони яскравіше виділялися, можна замазати сажею.
«Ведмедя» ставлять в «барліг», вириваючи неглибоку ямку або позначаючи її колом. Біля «барлогу» роблять три лунки на невеликій відстані одну від іншої.
Гра розпочинається з розіграшу номерів. Для цього кожен по черзі стає у «барлогу», кладе на ступню кінець біти і з цього положення закидає біту ногою якнайдалі. Чия біта виявиться ближча до «барлогу», той водитиме. Інші, зважаючи на дальність кидка, отримують послідовно номери в грі: перший — хто кинув біту далі за усіх, потім — другий і третій. Ведучий номера не має.
Ведучий бере чурбак і закидає його куди-небудь убік, а свою біту кладе біля «барлогу». Усі четверо йдуть до місця падіння чурбака. Чий номер виявиться на його верхній грані (це визначається кількістю зарубок), тому починати «ганяти ведмедя».
Робиться це так. Ведучий ставить чурбак сторч і вказує гравцеві, в якому напрямку той повинен зробити по ньому удар бітою. Забивати можна з відстані не менше трьох кроків від чурбака.
Метнувши біту, гравець не біжить за нею, а разом з усіма направляється до місця, куди відлетів чурбак, щоб поглянути на його зарубки. «Ведмедя» знову ставлять, і забиває той, чий номер випав цього разу. Якщо повторно випаде той самий номер, то за бітою цього гравця посилають ведучого.
Кожного разу «ганяють ведмедя» в тому напрямку, який вкаже ведучий; у його інтересах змусити гравців кидати біти в різні боки і чимдалі від «барлогу».
Так триває до тих пір, поки чурбак не впаде порожньою гранню догори. Тоді ведучий з вигуком: «Ведмідь реве!» — підхоплює чурбак і біжить з ним рятуватися: саджає «ведмедя» в «барліг», а сам займає своєю бітою яку-небудь лунку. Усі інші гравці біжать за своїми бітами і теж поспішають врятуватися (рис. 3) — зайняти бітою вільну лунку. Хто залишиться без лунки (їх тільки три), тому водити.
У випадку, якщо чурбак впаде порожньою гранню догори при першому кидку ведучого, , той підкидає його знову до тих пір, поки не випаде який-небудь номер.
Ведучий, якщо йому вдалося врятуватися, отримує номер того гравця, який водитиме замість нього.
3. Гра Застука
У грі можуть взяти участь чотири-шість осіб. Ігровий інвентар складається з довгої прямої жердини («застуки»), одного містечка або чурки («свинки») і декількох палиць-біт — по одній на кожного гравця.
У 12—15 кроках від «застуки», покладеної на землю, проривають лінію і на ній ставлять «свинку». Усі гравці, крім ведучого, стають позаду «застуки», а ведучий виходить уперед, вибираючи собі місце де-небудь осторонь, недалеко від «свинки».
По черзі кожен із гравців, не переступаючи «застуки», кидає свою біту, цілячись у «свинку» (рис. 4). Ті, що схибили, відразу не біжать за бітами, а залишаються на місці, чекаючи, поки хто-небудь не потрапить в ціль. Як тільки «свинка» буде збита, усі, крім тих, які не встигли пробити, біжать за своїми бітами, щоб, повернувшись, врятуватися — постукати бітою по «застуці». Водночас ведучий підбігає до збитої «свинки», ставить її на місце і теж поспішає врятуватися. Хто рятується останнім, тому і водити.
Іноді домовляються, що рятуватися можна будь-якою бітою, а не тільки своєю. В цьому випадку кожен старається пробити найсильніше, розраховуючи на те, що не йому доведеться бігти за далекою бітою.
Буває і так, що проб’ють усі гравці, а «свинка» цілісінька. Тоді рятуватися біжать після того, як буде кинута остання біта. Ведучому це тільки вигідно: «свинку» йому не ставити, і він встигне не кваплячись врятуватися раніше за всіх.
4. Ігри з м’ячем у колі
Існує безліч варіантів ігор з м’ячем у колі. Згадаємо декілька.
4.1. Гра з м’ячем Раптовий удар.
Кількість гравців — 10—20 осіб. Усі стоять по колу. М’яч перекидають один одному без якої б то не було послідовності, але кожен, приймаючи м’яч, прагне відбити його різким і раптовим ударом, спрямованим до іншого учасника. Якщо той, кому кинули м’яч, не відбив його або затримав у руках, він виходить з гри.
Поступово коло звужується. Гра ведеться доти, доки залишаться двоє, подальше суперництво яких вже даремне. Їх обох оголошують переможцями і кожному в його «особовий рахунок» записують по одному очку. Потім гра триває.
Стежте за дотриманням такого правила: м’яч має бути посланий так, щоб він летів не нижче пояса і не вище піднятих рук того, хто його приймає. Порушник цього правила виходить з гри так само, як і той, хто не зумів відбити правильно посланий м’яч.
Якщо гравців буде більше 20, то доцільніше цю гру провести як змагання між двома командами. Роздайте половині гравців (через одного) стрічечки-мітки — цим ви відрізните одну команду від іншої.
У цьому варіанті м’яч потрібно відбивати вже не кому попало, а гравцю іншої команди. Гравець, який упустив або погано відбив м’яч, все одно залишається в грі. Спостерігаючи за грою і фіксуючи кожен випадок порушення правил свистком, ви ведете рахунок штрафним очкам для обох команд. Кожного разу, коли змінюється співвідношення очків, ви голосно оголошуєте результат.
Гра ведеться до певної (20—30) кількості штрафних очків. У кого їх буде менше, ті й переможці.
4.2. Гра м’яч у повітрі.
Для цієї гри вибирають ведучого. Його завдання — перехопити м’яч, стоячи в середині круга. Йому досить хоча б торкнутися м’яча, коли той знаходиться у кого-небудь в руках або в повітрі.
Круг слід зробити якомога ширшим, щоб гравці могли попереджати хитрощі ведучого. А для цього рекомендується самим урізноманітнити прийоми передачі м’яча: чергувати кидки вгору (через голову ведучого) з бічними, коротшими кидками.
М’яч можна і відбивати і ловити, але затримувати в руках не можна. Той, хто затримав або впустив м’яч, а також той, в чиїх руках м’яч буде засалений, змінює ведучого. Якщо ведучому вдасться торкнутися м’яча на льоту, то водити йде гравець, який зробив останній кидок.
Гра зазвичай відбувається в дуже швидкому темпі, ведучі раз у раз змінюються.
Коли гра закінчиться, серед учасників знайдеться декілька осіб, яким так і не довелося побути ведучими. Запишемо кожному з них по одному очку як переможцям у грі.
4.3. Гра М’яч із кола.
Попросіть усіх, хто знаходиться в колі, розставити ноги на ширину плечей і розімкнутися так, щоб ступні гравців, що стоять поряд, стикалися. Кожен, злегка нахилившись, упирається долонями собі в коліна.
Одного з учасників гри поставте в середині кола. Він водитиме.
Зайдіть і ви в коло і перевірте, чи усі правильно зайняли початкове положення? Потім, передавши м’яч ведучому, поясніть гру. Вона нескладна: ведучий намагається викотити м’яч з кола, а гравці прагнуть не допустити цього (рис. 5).
Не дозволяється відбивати м’яч ногою і взагалі міняти положення ніг. Залишаються руки, але і вони обмежені в рухах. Вимагається увесь час стояти, упираючись долонями в коліна, і тільки в момент відбиття м’яча руки можна пустити в хід.
Отже, бути увесь час напоготові, пильно стежити за кожним рухом ведучого і вчасно (але не раніше!) зняти руки з колін, щоб затримати стрімко пущений по землі м’яч — ось що потрібно від учасників гри.
А ведучий хитрий: замахнеться в один бік, а пошле м’яч в інший. Пильнуй за ним, не лови гав!
Відбитий м’яч повертається ведучому.
Хто пропустить м’яч або відіб’є його ногою, той змінює ведучого. М’яч може проскочити і між двома гравцями; в цьому випадку водити йде той, хто пропустить м’яч з правого боку.
Кому ж записати по одному очку в цій грі? Зрозуміло, тим, хто жодного разу не був ведучим і не отримав від вас жодного зауваження. Їх і оголосите переможцями.
Будь-яка з цих трьох ігор підходить для розминки, поки гравців у колі небагато, та і саме коло невелике. Але ось на веселий шум і сміх збираються інші учасники прогулянки — одні ще тільки спостерігають, а інші відразу ж включаються в гру. Коло стає затісним і само собою розширюється.
Тим краще! У вас знайдеться в запасі не одна гра, що вимагає більшої кількості учасників. Тільки замість одного вам знадобляться тепер два волейбольних м’яча.
5. Гра Гонки м’ячів
Оголосивши одного з тих, хто стоїть в колі правофланговим, ви розраховуєте гравців на перші і другі номери. Якщо кількість учасників виявиться непарною, попросіть кого-небудь із глядачів стати в коло. Нехай усі перші номери піднімуть руку; це перша команда. Усі інші — друга. Оскільки «супротивники» стоять по колу в певному порядку — через одного, — гравцям легко буде розібратися, хто свій, хто чужий.
Ви суддя, ваше місце в середині кола. У вас у руках два волейбольних м’яча однакового розміру і ваги, але розрізних кольорів. Один м’яч ви вручаєте будь-кому з перших номерів; інший — гравцеві другої команди, який займає в колі діаметрально протилежне місце.
Можна починати гру.
— Зараз ми проведемо перегони, — говорите ви, — які багатьом із вас навряд чи доводилося спостерігати, перегони м’ячів. Як бачите, м’ячі розташовані точно один проти іншого: відстань між ними і з того і з іншого боку однакова. Подивимося, чи збережеться ця дистанція, якщо ми одночасно пустимо м’ячі по колу в один бік. Швидше за все, ні: якийсь м’яч не лише наздожене, а й обжене інший. Звичайно, усе залежатиме від вас, гонщиків.
Ви знайомите учасників з «технікою» перегонів. Кожна команда веде свій м’яч по колу, перекидаючи його з рук у руки: перші номери — першим, а другі — другим. Яка команда виявиться спритнішою, у тієї і м’яч побіжить швидше.
Кидки виконуються будь-яким способом — і однією, і двома руками. Головне, діяти злагоджено, не гарячитися і не ловити гав. Попередьте, що всякий, хто впустить м’яч, сам же повинен його підняти. Тільки після того, як він встане на своє місце, гравець має право знову пустити м’яч по колу. Зрозуміло, така затримка небажана.
— Отже, увага!
Вказавши, в який бік — вправо або вліво — вести м’ячі, ви змахуєте рукою і одночасно даєте сигнал свистком. М’ячі замерехтіли, перелітаючи з рук у руки. Перегони почалися.
Як тільки чийсь м’яч в черговому кидку обжене інший, ви свистком зупиняєте гру, оголошуючи, в чию користь завершився перший етап перегонів. Вирівнявши круг і розташувавши м’ячі в початковому положенні, повторіть гру, змінивши напрямок кидків.
Грають три або п’ять разів, після чого визначається команда-переможниця, що набрала найбільшу кількість очків.
Ні для кого не буде несподіванкою, якщо команда, яка зазнала поразки, захоче відігратися, добитися успіху в іншій грі. Ваш обов’язок — підтримати бажання учасників зберегти склад команд. Організуйте з «новачків» третю команду з такою ж кількістю гравців і запропонуйте усім трьом взяти участь у грі-естафеті «Замінники», опис якої нижче.
6. Гра Замінники
Хто ж кого заміняє в цій грі?
А ось подивіться.
Ваш помічник уже підшукав вам шість палиць-лозин. Ви попарно викладаєте їх на степку. Утворюється щось на зразок коридору шириною в два-три кроки (рис. 22). Назвемо його «середньою смугою».
Можна грати і двома, і великою кількістю команд. Але раз вже є три, то знадобиться стільки ж і м’ячів.
Постройте усі команди в колони по двоє; цим самим кожна з них розділиться навпіл. Розведіть гравців першої команди по місцях, поставивши їх так, як показано на рисунку: половина з одного, половина з іншого боку середньої смуги; усі стоять гуськом, обличчям до середини. Так само розташуються по обидва боки середньої смуги й інші команди — на відстані двох-трьох кроків одна від одної. Цю дистанцію ви визначите, розкладаючи на гральному майданчику палиці-лозини, що утворюють середню смугу.
Тепер треба пояснити гру.
Умовимося, що з одного боку середньої смуги в кожній команді стоять непарні номери: перший, третій, п’ятий і т. д.; з іншого боку — парні. Першим номерам ви вручаєте по м’ячу.
За сигналом усі перші номери, одночасно починаючи гру, кидають м’яч своїм другим номерам. Переступати середню смугу не можна. Кидають і зараз же перебігають у хвіст своєї колони. Другий номер не ловить кинутий йому м’яч, а відбиває його назад, але вже третьому номеру, третій — четвертому і т. д.
Як тільки коло закінчиться, тобто перший номер, який починав гру, виявиться знову попереду, він вже не відбиває, а ловить м’яч. Це означає, що команда закінчила змагання.
Якщо команди невеликі, то коло закінчиться швидко. Тому потрібно заздалегідь домовитися, в скільки кругів проводиться змагання.
Іноді м’яч недостатньо сильно і точно посланий черговому гравцеві. Той не зміг його відбити або, відбиваючи, переступив межу, зайшов на середню смугу. Невдалий кидок штрафується: гравець повторно відбиває м’яч.
Після декількох ігор із м’ячем влаштуйте перепочинок.
Попросіть усіх стати в одну шеренгу, поверніть її направо і, включивши магнітофон, під марш проведіть усіх відпочивальників по степку фігурним маршем. Не біда, якщо кому-небудь доведеться займатися цим уперше: він швидко зрозуміє, що від нього потрібно. Попереду колони поставте своїх помічників, вони допоможуть вам виконати нескладні перестроювання.
На ходу, під музику можна виконати деякі прості рухи з вправ ранкової гімнастики.
На рисунку 7 подано схеми фігурного марша, який легко провести з учасниками прогулянки без попередньої підготовки. З ходьби, коли усі йтимуть парами, перейдіть до простих танцювальних рухів під музику польки.
Запропонуйте кожній четвірці взятися за руки. Останній ряд, можливо, буде неповним. Попросіть тих, хто стоїть у цьому ряду, підійти до вас і представте їх як ведучих у новій грі. Якщо ж і останній ряд виявиться повним, то оголосіть ведучим себе. У цій грі може бути і один, і декілька ведучих.
Попередьте гравців, що їм належить зараз взяти участь в цікавому конкурсі на спритність. Вже заготовлено приз для переможців (припустимо, що йдеться про коробку цукерок). Який це приз, ви не скажете, але пообіцяєте, що він усім, ймовірно, припаде до смаку.
Зробивши таку передмову, ви можете запропонувати кожній четвірці вибрати собі місце на гральному полі і, не розмикаючи рук, стати в коло.
