Сценарій родинного свята для учнів середніх класів

Сценарій родинного свята для учнів середніх класівСценарій для проведення родинного свята для учнів середніх класів та їхніх батьків.

Хід свята

Учитель

Добрий день усім добрим людям! Розпочинаємо родинне свято.

На наше родинне свято прибули гості: бабусі — головні дійові особи, їхній золотий скарб — онуки, учителі.

Ми всі нині як єдина родина. «Родина, родина від батька до сина з глибоким корінням, з високим гіллям. Родина — це вся Україна, як вічна зернина», — так співається в пісні.

Людина завжди повинна знати й пам’ятати, звідки вона пішла в життя.

Наші прадіди уявляли життя людей як велетенське дерево роду. А починається це дерево з Адама і Єви, які дали життя всьому людському родові. Далі на дереві йшли гілки їхніх дітей, онуків, правнуків і так аж до нашого часу. Сьогодні ми проведемо розмову про гілку цього величного дерева — родоводу — сім’ю.

Сім’я, аж сім таких, як я!

Тато і мама — фундатори сім’ї. Вони мають своїх маму і тата. Отже, бабуся — це мама тата чи мами.

Бабусі — то жива історія сім’ї. Маючи за плечима великий життєвий досвід, вони є зразком неперевершеного родинного педагога. В основі їхньої дидактики лежить ласка, щирість, людяність, доброзичливість і щедрість. Нікому з нас не уявляється бабуся без подарунка «від зайчика». За це сиві голубки одержують люб’язне «бабусю», «бабулюню», «бабцю», «бабочко», «бабумамцю», «бабусонечко». Бабусі безкорисливо передають у спадок свій багатющий досвід та знання.

А ніхто так не заколише дитину і не вкладе спати, як бабуся. Її колискові, казки, легенди, прислів’я, приповідки — це щось таке тепле, лагідне і мудре.

Нерідко бабусі самі є творцями легенд, казок, прислів’їв, приповідок. Погодьтеся, тисячі речей у житті забудете, а тих хвилин, коли люба бабуся оповідала казки, не забудете ніколи, та ще й у тих ситуаціях додасте: «То мене бабуся навчила».

Серед нас є такі таланти. Просимо до слова бабусю… (називає ім’я).

Виступ бабусі-казкарки.

Учитель

З бабусиною казкою приходять до хати русалки, що люблять шелестіти в молодому житі та хлюпатись у болоті; водяні, що крутять вихором; дванадцятиголовий змій, якого ніхто не може здолати, окрім тутешнього силача.

Кожна оповідка має свій філософський підтекст—любов до природи, тварин, рослин, поетизація сміливих учинків.

Серед нас є бабуся, яка поведе нас у далеке минуле нашого міста (селища, села)… (називає ім’я).

Усі слухають розповідь бабусі.

Учитель

Дуже вміло, ненав’язливо і переконливо бабусі можуть відводити біду. Бувало, діти через дитячу цікавість заглядають у криницю чи десь ходять у небезпечних місцях, а бабусі вже й застерігають: «А ви знаєте, що у колодязях живуть залізні діди, які полюбляють затягувати неслухнянців?» У дитячій уяві назавжди залишається бридка й безжальна потвора, яка в будь-яку хвилину може затягти у своє лігво.

У чому сила цих, хай і не прийнятих, з погляду сучасності, форм повчань? Вони, як не дивно, ґрунтуються на знаннях дитячої психології. Адже ніхто не заперечить, що вони малоефективні? Згадаймо, як уміло прищеплювалося нам бережливе ставлення до хліба, праці, повага до старших.

В арсеналі народної педагогіки є й такі повчання: видереш лелечині яйця — хата згорить; зруйнуєш ластів’яче гніздо — на обличчі зарябіє віспа; недоїси чи викинеш окрайця — снитимуться старці; свистітимеш у хаті — по закутках ховатимуться злидні; топтатимеш жито — залоскочуть русалки…

Ефект етнопедагогіки сильний не залякуванням, а постійним нагадуванням, а відтак і привчанням. Мовлені устами бабусь мудрі слова переростали у правила повсякденного етикету.

Про те, як глибоко западає в душу бабусина наука, ми дізнаємося від… (називає ім’я).

Виступ бабусі.

Учитель

Що не кажіть: мудрі бабусі! Вони передають багатющий скарб звичаїв, традицій, навіть отой запашний аромат місцевої говірки, яким безперервно живиться й оновлюється літературна лексика.

А скільки прислів’їв існує про бабусь: «Доки баби —доти й раді», «Хто бабу має — потіху знає», «Бабця скаже, як зав’яже», «Там бабині руки, де онуки», «Бабине слівце — плідне зеренце», «Є баба — є діти».

Колись, щоб дівчина вийшла заміж, треба було готувати посаг. За ним судили й оцінювали рід, вдачу нареченої, інакше дівчина вважалася ледачою, їй загрожувало вічне дівування. Що ж то за посаг?

Це скриня, а в ній вишиті рушники для сватів, сорочки, наволочки, скатертини тощо, словом, складався весь рукодільний посаг. На жаль, цей звичай майже забувся, проте елементи посагу живуть. Я маю на увазі вишивання.

Тож надамо слово нашим бабусям-рукодільницям.

Бабусі показують свої вишивки.

Учитель

Рушник — то оберіг від усього лихого. Його можна порівняти із піснею, долею.

Ваші онуки, любі наші бабусі, підготували оригінальний музичний подарунок.

Діти виконують «Рідна мати моя», «Пісня про рушник».

Учитель

Вашій увазі пропонується інсценізація за баладою Б.Олійника «Пісня про матір».

На сцену виходять дівчата: менша і старша.

Старша дівчинка

Дівчинко, ти куди йдеш?

Менша дівчинка

По бабусині казки!

Старша дівчинка

А ти любиш свою бабусю?

Менша дівчинка

Дуже! А хіба її можна не любити?

Дівчата йдуть зі сцени.

Автор

Посіяла людству літа свої,
Літечка житом,
Прибрала планету,
Послала стежкам споришу.
Навчила дітей,
Як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко і тихо пішла за межу.

Дитина

Куди це Ви, мамо?!

Автор

Сполохано кинулись діти.

Дитина

Куди Ви, бабусю?

Автор

Онука біжить до воріт.

Мама

Та я недалечко…
Де сонце лягає спочити,
Пора мені, діти…
А ви вже без мене ростіть.

Діти

Та як же без вас ми?
Та що ви намислили, мамо? —
А хто нас, бабусю,
У сон поведе по казках?

Мама

А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.

Діти

Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,
Лишайтесь, матусю,
Навіки лишайтесь, не йдіть.

Автор

Вона усміхнулась,
Красива і сива, як доля,
Махнула рукою —
Злетіли увись рушники.

Мама

Лишайтесь щасливі.

Автор

І стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.

Учитель

На жаль, життя людини — це мить між минулим та майбутнім. І найбільше онуки бережуть пам’ять про тих, хто покинув оцей світ.

Нехай смутку ні в кого ніколи не буде в очах… Хай доля усміхнеться вам, дорогі бабусі, здоров’ям, щастям, любов’ю.

Щоб бабусине серце билося довгі роки, дбають онуки. Вони огортають свою сиву ластівку теплом і турботою.

Дівчатка виконують пісню «Бабуся-бабуся».

Учень

Виглядає біля тину,
Приглядаючись удаль,
І стиска в руках хустину,
В голову печаль.

Учениця

Цей скарб я придбала завдяки своїй рідненькій бабусі. Вона мене терпляче возила до студії бального танцю і продовжує у всьому допомагати, щоб розкрився мій танцювальний хист.

Хочу подарувати своїй бабусі й усім бабусям світу пісню «Про бабусь».

Учениця виконує пісню.

Учитель

Бабине літо, чом ти так швидко йдеш? Не йди, зупинися! Нинішньої осені воно наче зупинилося, злякано сховалося біля жоржин. У тобі, бабине літо, заховалися скарби нашої історії, пам’яті, нашого духу, зрештою, нашої національної свідомості. Я вірю, що у дитячих душах засіється ваговите, добірне зерно доброти, співчуття, глибокої поваги і обов’язку перед своїми пращурами.

Від того, що засвоїть у юному віці підліток, якими моральними переконаннями освятиться спрагла до знань душа, залежить подальша світоглядна позиція людини. Бабусі у цьому напрямі роблять свою неперевершену благородну справу.

Хай усе добро, яке ви даруєте людям, особливо онукам, повернеться вам сторицею і проросте-заколоситься плідним урожаєм.

Хай літа ваші ідуть до ста,
А руки нехай продовжують творити чудеса.

До зустрічі!

Многая вам і благая вам літ!

Усі разом співають «Многая літа».

Розважальні заходи в школі

Шкільні заходи та шкільні свята

Поділитися: Пост у Твіттер  Пост у Фейсбук