День святого Миколая в Україні

Легенда про маленького святого Миколая

Нічого не бракувало малому Миколі — ні гарної одежі, ні смачної їжі. Та він був сирота, бо рано вмерли тато й мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей.

Часто виходив він на вулицю зі свого гарного будиночка і грався з дітьми. Це були діти вбогих батьків і жили в темних, глиняних хатах, спали на долівці і нерідко йшли голодні спати. Часто траплялось, що їх батько не заробив навіть на шматок хліба для них. Жалів їх Микола і не знав, як їм допомогти.

Був у Миколи старий учитель, що вчив його молитися, читати і писати. Одного разу читав він разом із учителем Св. Письмо.

«Коли ти робиш добро, то нехай твоє правиця не відає, що робить лівиця…»

Микола замислився.

— Як це розуміти? — спитав учителя.

Коли робиш добре іншому, то не треба про це нікому оповідати. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками.

Була пізня осінь. Микола знав, що багато діток його околиці сидять у голоді й холоді. Он родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся нема постільців, а сьогодні вранці він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі ломаччя, бо не було чим затопити в печі.

Ввечері Микола тихесенько, щоб слуги не бачили, побіг до комори, набрав у торбинку муки, налляв пляшечку олії, набрав повні кишені яблук та сухих слив, у дров’янику набрав кілька товстих полін, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та нові постільці. Все це склав у велику торбу і сховав під своє ліжко.

Коли прийшла йому пора йти спати, він попрощався зі своєю старою нянею Аникією та вдав, що засинає. Перехрестила Аникія Миколу, причинила двері та й пішла у свою кімнату. Тихесенько, як мишка, вислизнув Микола з ліжка. Накинув на себе кирею, взяв торбу з харчами і підійшов до хатини старого Олександра.

Пробрався до порога, положив торбинку та й побіг назад. Ніхто не побачив, як Микола повернувся. Всі спали. Вранці старий Олександр знайшов торбу коло свого порога і не міг натішитись дарунками. Хто це міг зробити і кому дякувати, не знав.

З того часу Микола часто робив такі дарунки бідним у своїй околиці. Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм, а ніхто не догадувався, що то був Микола. Миколині слуги стали помічати, що зникають харчі, одежа та паливо з комор і стали пильнувати Миколиного добра.

Одного разу, коли Микола тільки навантажив торбу та вийшов зі свого подвір’я, старий слуга наздогнав його, бо думав, що то злодій. І так стало відомо, що вже кілька місяців він дає бідним дарунки.

Минули роки, виріс Микола, вивчився і не хотів зберігати свого майна. Віддав усе бідним людям, сам став священиком і скрізь чинив тільки добро. За це Господь дав йому силу творити ще більше і більше добра. Він лікував хворих, допомагав в’язням.

Всі знали і любили Миколу, а коли він вмер, то причислили його до святих. З того часу всі згадують святого Миколу, свято його відзначають у грудні та на його честь в цей день роблять дарунки так, як колись Микола складав дарунки бідному Олександрові.

Дивиться з неба святий Микола на людей і серце його радіє, як і тоді, коли він ще жив на землі. Коли хтось хоче дістати подаруночок і своєю поведінкою заслужив на це, то може помолитись до святого Миколи, а він напевно послухає і передасть це прохання батькам чи друзям того, хто просить.

А вони це, звичайно, виконають, але так, як і святий Микола, — покладуть даруночок, щоб ніхто не бачив. А десь далеко в небі у ту ніч ви почуєте срібні дзвіночки: на санчатах їде святий Микола і заглядає в кожне віконечко, чи не забули дати подарунки всім його любим діточкам! А як забули, то нагадує їхнім батькам. Але ніхто, ніхто не повинен бачити, як ці дарунки готуються.

Їдуть санчата поміж зірочками, переїжджають із хмарки на хмарку, дзвоники ніжно дзвонять, а старий місяць весело посміхається. Він знає, що в цю ніч всі мусять бути щасливі! І ті, що роблять подарунки, і ті, кому їх роблять.

Бо найбільше щастя в житті — це робити добро.

Легенда про маленького святого Миколая

Легенди про святого Миколая

День святого Миколая 19 грудня