Мабуть, ніщо так не хвилює серце людини, як вірші про кохання. І коли ще варто влаштувати вечір поезії про кохання, якщо не в День святого Валентина?
Вірші про кохання Лесі Українки
Вірш про кохання Королівна
— Королівно, ясна панно,
ви себе навік забули!
Що з’єднало вас зо мною,
вбогим лицарем без спадку?
— Мій лицарю, любий пане,
се мені гірка образа, —
я ж не звикла продавати
свого серця за червінці!
— Королівно, ясна панно,
стану вашому належить
багряниця і корона,
а не ся буденна одіж.
— Мій лицарю, любий пане,
та невже я вам миліша
в багряниці та короні,
ніж у простих темних шатах?
— Королівно, ясна панно,
я зовсім безславний лицар,
бо від зрадницької зброї
умираю вдома, в ліжку.
— Мій лицарю, любий пане,
хай впаде за зраду сором,
слави ж маєте доволі:
ви обранець королівни.
— Королівно, ясна панно,
чує серце, що загину, —
хто ж вас буде боронити
від неслави, поговору?
— Мій лицарю, любий пане,
не боюсь я поговору, —
все чиню по власній волі,
бо на те я королівна.
— Королівно, ясна панно,
тяжко буде вам дивитись,
як мене ховати будуть
простим звичаєм, непишно.
— Ой лицарю, любий пане!
Не вражайте мого серця!
Що мені по всіх пишнотах,
як би мала вас ховати?
— Королівно, ясна панно,
заклинаю вас коханням,
майте гідність і в жалобі,
як належить королівні.
— Мій лицарю, любий пане,
нащо сі страшні закляття?
Се ж найгірше в світі лихо —
непрозора, горда туга…
Вірш про кохання Коли дивлюсь глибоко в любі очі…
I
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слова,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію…
II
Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.
III
Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй…
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.
Вірші про кохання Грицька Чупринки
Вірш про кохання Гріх
Я знав, я пив її мучення
І взяв на душу гріх чужий;
Тому гріху нема наймення,
Ні заборони, ні межі.
Вона була в чудовім трансі,
Немов жива і не жива;
В давно знайомому романсі
Я чув, я знав її слова:
— Заглянь в пронизуючі очі,
Які там світяться огні,
В їх єсть гріховні темні ночі,
В їх єсть палкі жагучі дні.
Така вона!.. А я розбитий
Душею впав у смертну тінь;
Так я зірвав душевні квіти,
І в ритмі серця чую: згинь!..
Вірші про кохання Василя Симоненка
Вірш про кохання Вона прийшла
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?
Вірші про кохання Ліни Костенко
Вірш про кохання Не знаю, чи побачу Вас, чи ні…
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
Вірш про кохання Розкажу тобі думку таємну…
Розкажу тобі думку таємну,
Дивний здогад мене обпік:
Я залишуся в серці твоєму
На сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
Сотні вражень, імен і країн,—
На сьогодні, на завтра, назавжди!
— Ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти — окремо.
І сьогодні, і завтра, й повік.
Вірші про кохання Олександра Олеся
Вірш про кохання Одну я любив за веселість…
Одну я любив за веселість,
Другу я за вроду кохав,
А третій за соняшний усміх
Квітками дорогу встилав.
Ти зовсім була не вродлива
І завжди, як вечір, смутна…
Чого ж ти з усіх моїх милих
У серці осталась одна?!
Вірші Івана Франка про кохання
Вірш про кохання Ей, не люби мене, дівчино!
Ей, не люби мене, дівчино!
Як хочеш любощів речистих,
Як хочеш розкоші й огнистих
Присяг, заклять і зітхань много,
Щоб нерви мліли, дух спирало,
Кров билась бурно, безупинно
І серце в груді завмирало, —
Коли бажаєш всього того,
То не люби мене, дівчино!
Ей, не люби мене, дівчино,
Як хочеш жити в супокою,
Плідне мов древо над рікою,
Діток коханих годувати,
Синів давати в школу, в люде,
Дочкам готовить нишком віно,
На власну путь благословляти, —
Зо мною, хто зна, чи те буде,
Тож не люби мене, дівчино!
Бо я борець, моя рибчино!
Бо я робітник твердорукий,
Мене труди ждуть, бої й муки,
Мене ждуть бурі громовії,
Що, може, й розіб’ють судно те,
В котрім ми попливем, дитино!
Як зможеш ти тягти весло те
І не злякають бурі тії,
Тоді люби мене, дівчино!
Вірші про кохання Рабиндраната Тагора
Вірш про кохання The furthest distance in the world
The furthest distance in the world
Is not between life and death
But when I stand in front of you
Yet you don’t know that I love you
The furthest distance in the world
Is not when I stand in front of you
Yet you can’t see my love
But when undoubtedly knowing the love from both
Yet cannot be together
The furthest distance in the world
Is not being apart while being in love
But when plainly cannot resist the yearning
Yet pretending you have never been in my heart
The furthest distance in the world
Is not but using one’s indifferent heart
To dig an uncrossible river
For the one who loves you
